Лелеки знають, яка доля вготована їм над білими горами, знають також і те, що десь далеко-далеко ждуть їх велетенські річки з солодкою водою, ждуть безмежні плавні, озера й непрохіддя боліт, усі вони - від могутніх лелек-ватажків до молоденьких лелечок-перволітків - народилися у тих далеких зелених краях і мають вертатися щоразу туди, вертатися знов і знов, завжди й вічно, бо їхнє лелечине перелітне життя є не що інше, як безупинне вертання і повертання до своїх народжень, до того, що назавжди лишається найріднішим.