         
 ГРІМ   
     
 Була гроза, і грім гримів,   
 Він так любив гриміти,   
 Що аж тремтів, що аж горів   
 На трави і на квіти.   
     
 Грім жив у хмарі, і з гори   
 Він бачив, хто що хоче:   
 Налив грозою грім яри,   
 Умив озерам очі.   
     
 А потім хмару опустив   
 На сад наш на щасливий   
 І натрусив зі сливи слив,   
 Щоб легше було сливі.   
     
 Та тут до грому навздогін   
 Заговорила груша:   
 “Трусніть і грушку, дядька грім,   
 Бо важко мені дуже…”   
     
 І дядько грім сказав собі:   
 “Потрушу я грушу,   
 Бо небеса вже голубі   
 Я    покидати мушу”.     
