 Як я люблю оці години праці,    
 Коли усе навколо затиха    
 Під владою чаруючої ночі,    
 А тільки я одна, неподоланна,    
 Врочистую одправу починаю    
 Перед моїм незримим олтарем.    
 Летять хвилини - я не прислухаюсь.    
 Ось північ вдарила - найкращий праці час, -    
 Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша    
 І швидше у руках забігало перо.    
 Години йдуть - куди вони спішаться?    
 Мені осіння ніч короткою здається,    
 Безсоння довге не страшне мені,    
 Воно мені не грозить, як бувало,    
 Непевною і чорною рукою,    
 А вабить лагідно, як мрія молода.    
 І любо так, і серце щастям б'ється,    
 Думки цвітуть, мов золоті квітки.    
 І хтось немов схиляється до мене,    
 І промовляє чарівні слова,    
 І полум'ям займається від слів тих,    
 І блискавицею освічує думки.   
     Передсвітом чорніє ніч надворі,    
 І час гасити світло, щоб його    
 Не засоромив день своїм сіянням.    
 Погасне світло; та палають очі,    
 Аж поки досвітки в вікно тихенько    
 Заглянуть сивими очима і всі речі    
 Почнуть із темряви помалу виступати,    
 Тоді мене перемагає сон.   
     А ранком бачу я в своїм свічаді    
 Бліде обличчя і блискучі очі,    
 А в думці, мов тривога, промайнуть    
 В дитячих літах чутії легенди    
 Про перелесника. Розказує, бувало,    
 Стара бабуся нам, маленьким дітям:   
     "Була собі колись дівчина необачна..."    
 Про необачну дівчину, що дорго   
 За кужелем сиділа проти свята,   
 І не молилася, й на дзвони не вважала,   
 І спати не лягала, от за те   
 До неї уночі з'являвся перелесник;   
 Не дьяволом з'являвся, не марою,    
 Спадав летючою зорею в хату,    
 А в хаті гарним парубком ставав,    
 Облесливим - речами і очами.    
 Він їй приносив дорогі дарунки,    
 Стрічки коштовні й золоті квітки.    
 Він дівчину квітчав, і молодою    
 Своєю називав, і коси розплітав їй,    
 Речами любими затроював їй серце    
 І поцілунками виймав із неї душу.    
 На ранок, як співали треті півні,    
 Зникав той перелесник, а дівчина,    
 Уквітчана, убрана,засипала    
 Камінним сном. А потім цілий день    
 Бліда ходила, мов яка сновида,    
 І тільки ждала, щоб настала ніч,    
 Щоб з перелесником стояти на розмові,    
 А тим розмовам був лихий кінець...    
 "А хто ж був перелесник той, бабусю?" -    
 Питала я в старої, та вона    
 Хрестилась тільки завжди і казала:   
 "Та не при хаті і не при малих дітях,    
 Не при святому хлібові казати.   
     Не згадуй проти ночі, бо присниться!"    
 Так, я тебе послухала, бабусю,    
 Не згадую ніколи проти ночі    
 Про перелесника, моє свічадо тільки    
 Нагадує мені про нього вдень.   
     
 19/Х 1899   
   
