         
 І все-таки до тебе думка лине,   
     Мій занапащений, нещасний краю,   
     Як я тебе згадаю,    
 У грудях серце з туги, з жалю гине.   
     
 Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,   
     А тяжчого від твого не видали,   
     Вони б над ним ридали,    
 Та сором сліз, що ллються від безсилля.   
     
 О, сліз таких вже вилито чимало, -    
     Країна ціла може в них втопитись;   
     Доволі вже їм литись, -       
 Що сльози там, де навіть крові мало!   
     
 1895   
   
