         
 ЕПІЛОГ   
     
 Хто не жив посеред бурі,    
 той ціни не знає силі,    
 той не знає, як людині    
 боротьба і праця милі.   
     
 Хто не жив посеред бурі,    
 не збагне журби безсилля,    
 той не знає всеї муки    
 примусового безділля.   
     
 Як я заздрила тим людям,    
 що не мали відпочинку,   
 поки їх нелюдська втома    
 з ніг валила на часинку!   
     
 День і ніч - вони на варті, -    
 довгий труд, коротка зміна.    
 День і ніч - вони в роботі,    
 аж німіли руки й спина.   
     
 Певне, їм тоді здавалось,    
 що немає гірше муки...    
 Ох, борці, якби ви знали,    
 що то є безсилі руки!   
     
 Що то є - лежати тихо,    
 мов сумний розвиток долі,    
 і на ласку здатись бурі    
 та чужій сназі і волі.   
     
 Що ж зосталося такому?    
 Тільки думати-гадати...    
 Ви, борці, прийміть сі думи.    
 Більш не маю що вам дати.   
     
 15-21/1 1911.    
 Чорне море коло Анатолії   
   
