         
СКОРБНА МАТИ
 Пам'яті моєї матері   
     
 І   
 Проходила по полю   
 Обніжками, межами.   
 Біль серце опромінив   
 Блискучими пожалій.   
 Поглянула — скрізь тихо.   
 Чийсь труп в житах чорнів...   
 Спросоння колосочки:   
 Ой радуйся, Маріє!   
 Спросоння колосочки:   
 Побудь, побудь із нами!   
 Спинилась Божа Мати,   
 Заплакала сльозами.   
 Не місяць, і не зорі,   
 І дніти мов не дніло.   
 Як страшно!.. людське серце   
 До краю обідніло.   
     
 II     
 Проходила по полю —   
 Зелене зеленіє...   
 Назустріч Учні Сипа:   
 Возрадуйся, Маріє!   
 Возрадуйся, Маріє:   
 Шукаємо Ісуса.   
 Скажи, як нам простіше   
 Пройти до Еммауса?   
 Звела Марія руки,   
 Безкровні, як лілеї:   
 Пе до Юдеї шлях вам,   
 Вертайте й з Галілеї.   
 Ідіте на Вкраїну,   
 Заходьте в кожну хату —   
 Ачей вам там покажуть   
 Хоч тінь Його розп'яту.   
     
 III   
 Проходила по полю.   
 В могилах поле мріє —   
 Назустріч вітер віє —   
 Христос воскрес, Маріє!   
 Христос воскрес? — не чула,   
 Не відаю, не знаю.   
 Не буть ніколи раю   
 У цім кривавім краю.   
 Христос воскрес, Маріє!   
 Ми — квіти звіробою,   
 Із кроні тут юрбою   
 Зросли на полі бою.   
 Мовчать далекі села.   
 В могилах поле мріє.   
 А квітка лебедіє:   
 О згляпьсь хоч ти, Маріє!   
     
 IV   
 Проходила по полю...   
 — І цій країні вмерти? —   
 Де Він родився вдруге,—   
 Яку любив до смерті?   
 Поглянула — скрізь тихо.   
 Буяє дике жито.   
 — За що тебе розп'ято?   
 За що тебе убито?   
 Не витримала суму,   
 Не витримала муки,—   
 Упала на обніжок,   
 Хрестом розп'явши руки!..   
 Над Нею колосочки   
 «Ой радуйся!» —шептали.   
 А янголи на небі —   
 Не чули і не знали.   
 1918   
     
