         
 ЛІТО 
     
 Топчуть ноги радісно і струнко   
 Сонні трави на вузькій межі.   
 В день такий віддатись поцілункам!   
 В день такий цілим натхненням жить!   
 П'яним сонцем тіло налилося,   
 Тане й гнеться в ньому, як свіча,  —   
 І тремтить схвильоване колосся,   
 Прихилившись до мого плеча.   
 В сотах мозку золотом прозорим   
 Мед думок розтоплених лежить,   
 А душа вклоняється просторам   
 І землі за світлу радість   —   жить!   
 І за те, що стільки уст палило   
 І тягло мене вогнем спокус,   
 І за те, що замінить не сила   —   
 Ні на що   —   твоїх єдиних уст!     
