         
 * *   *   
     
 За байраком байрак.   
 А там степ та могила.   
 Із могили козак   
 Встає сивий, похилий.   
 Встає сам уночі,   
 Іде в степ, а йдучи   
 Співа, сумно співає:   
 «Наносили землі   
 Та й додому пішли,   
 І ніхто не згадає.   
 Нас тут триста, як скло,   
 Товариства лягло!   
 І земля не приймає.   
 Як запродав гетьман   
 У ярмо християн,   
 Нас послав поганяти   
 По своїй по землі   
 Свою кров розлили   
 І зарізали брата.   
 Крові брата впились   
 І отут полягли   
 У могилі заклятій».   
 Та й замовк, зажуривсь   
 І на спис похиливсь,   
 Став на самій могилі.   
 На Дніпро позирав,   
 Тяжко плакав, ридав,   
 Сині хвилі голосили.   
 З-за Дніпра із села   
 Руна гаєм гула,   
 Треті півні співали.   
 Провалився козак,   
 Стрепенувся байрак,   
 А могила застогнала.   
     
 [В казематі 1847]   
   
