         
 Шевченко   
     
 N. N.   
 Сонце заходить, гори чорніють,   
 Пташечка тихне, поле німіє,   
 Радіють люди, що одпочинуть,   
 А я дивлюся... І серцем лину   
 В темний садочок на Україну;   
 Лину я, лину, думу гадаю,   
 І ніби серце одпочиває.   
 Чорніє поле, і гай, і гори.   
 На синє небо виходить зоря.   
 Ой зореї зоре! — і сльози кануть.   
 Чи ти зійшла вже і на Украйні?   
 Чи очі карі тебе шукають   
 На небі синім? Чи забувають?         
 Коли забули, бодай заснули,   
 Про мою доленьку щоб і не чули.   
     
 [Орська кріпость 1847]   
   
