         
 Шевченко   
     
 ***   
 Мені однаково, чи буду   
 Я жить в Україні, чи ні.   
 Чи хто згадає, чи забуде   
 Мене в снігу на чужині —   
 Однаковісінько мені.   
 В неволі виріс між чужими,   
 І, неоплаканий своїми,   
 В неволі, плачучи, умру,   
 І все з собою заберу —   
 Малого сліду не покину   
 На нашій славній Україні,   
 На нашій — не своїй землі.   
 I не пом'яне батько з сином,   
 Не скаже синові: — Молись.   
 Молися, сину: за Вкраїну   
 Його замучили колись. —   
 Мені однаково, чи буде   
 Той син молитися, чи ні...   
 Та не однаково мені,   
 Як Україну злії люди   
 Присплять, лукаві, і в огні   
 Її, окраденую, збудять...   
 Ох, не однаково мені.   
     
 [В казематі 1847]   
   
