         
 ІСАІЯ. ГЛАВА 35   
     
 (ПОДРАЖАНІЄ)   
     
 Радуйся, ниво неполитая!   
 Радуйся, земле, не повитая   
 Квітчастим злаком! Розпустись,   
 Рожевим крином процвіти!   
 І процвітеш, позеленієш,   
 Мов Іорданові святії   
 Луги зелені, береги!   
 І честь Кармілова і слава   
 Ліванова, а не лукава,   
 Тебе укриє дорогим   
 Золототканим, хитрошитим,   
 Добром та волею підбитим,   
 Святим омофором своїм.   
 І люди темнії, незрячі,   
 Дива господнії побачать.   
 І спочинуть невольничі   
 Утомлені руки,   
 І коліна одпочинуть,   
 Кайданами куті!   
 Радуйтеся, вбогодухі,   
 Не лякайтесь дива, —   
 Се бог судить, визволяє   
 Довготерпеливих   
 Вас, убогих. І воздає   
 Злодіям за злая!   
 Тоді, як, господи, святай   
 На землю правда прилетить   
 Хоч на годиночку спочить...   
 Незрячі прбзрять, а кривії,   
 Мов сарна з гаю, помайнують.   
 Німим отверзуться уста;   
 Прорветься слово, як вода,   
 І дебрь-пустиня неполита,   
 Зцілющою водою вмита,   
 Прокинеться; і потечуть   
 Веселі ріки, а озера   
 Кругом гаями поростуть,   
 Веселим птаством оживуть.   
     
 Оживуть степи, озера,   
 І не верстовії,   
 А вольнії, широкії   
 Скрізь шляхи святії   
 Простеляться: і не найдуть   
 Шляхів тих владики,   
 А раби тими шляхами,   
 Без гвалту і крику,   
 Позіходяться докупи,   
 Раді та веселі.   
 І пустиню опанують   
 Веселії села.   
     
 25 березня 1859 [С.-Петербург]   
   
