 Думка   
     
 Тече вода в синє море,    
 Та не витікає;    
 Шука козак свою долю,    
 А долі немає.    
 Пішов козак світ за очі;    
 Грає синє море,    
 Грає серце козацькеє,    
 А думка говорить:    
 «Куди ти йдеш, не спитавшись?    
 На кого покинув    
 Батька, неньку старенькую,    
 Молоду дівчину?    
 На чужині не ті люде, —    
 Тяжко з ними жити!    
 Ні з ким буде поплакати,    
 Ні поговорити».    
 Сидить козак на тім боці, —    
 Грає синє море.    
 Думав, доля зустрінеться, —    
 Спіткалося горе.    
 А журавлі летять собі    
 Додому ключами.    
 Плаче козак — шляхи биті    
 Заросли тернами.    
     
 (1838, С.-Петербург)   
     
