         
 Є в коханні і будні, і свята,   
 Є у ньому і радість, і жаль,   
 Бо не можна життя заховати   
 За рожевих ілюзій вуаль.   
     
 І з тобою було б нам гірко,   
 Обіймав би нас часто сум,   
 І, бувало б, темніла зірка   
 У тумані тривожних дум.   
     
 Але певен, що жодного разу   
 У вагання і сумнівів час   
 Дріб'язкові хмарки образи   
 Не закрили б сонце від нас.   
     
 Бо тебе і мене б судила   
 Не образа, не гнів   —   любов.   
 В душі щедро вона б світила,   
 Оновляла їх знов і знов.   
     
 У мою б увірвалася мову,   
 Щоб сказати в тривожну мить:   
 — Ненаглядна, злюща, чудова,   
 Я    без тебе не можу жить!..     
