        
 Весняний вечір. Молоді тумани.     
 Неон проспектів. Туга ліхтарів.     
 — Я так тебе любила, мій коханий.     
 — Пробач мене — я так тебе любив.     
 І срібляться озерами долини,     
 шовковий шепт пригашених калюж,     
 мені ти все життя, немов дружина,     
 мені ти все життя, неначе муж.     
 — А пам'ятаєш? —     Добре пам'ятаю.     
 — А не забув? Чи не забув? —     О, ні.     
 — Здається, знову в молодість вертаю,     
 все наче увижається вві сні.     
 І першу зустріч? Першу і останню.     
 — А я лиш першу. Ніби й не було     
 минулих років нашому коханню,     
 не вір, що за водою все спливло.     
 — Не треба, люба. Знаю, що не треба.     
 Хай давні душі б'ються на ножах.     
 А єдиніться — предковічне небо     
 вам спільний шлях покаже по зірках.    
