         
 * * *    
     
 Не одлюби свою тривогу ранню,    
 — той край, де обрію хвиляста каламуть,    
 де в надвечір'ї вітровії тчуть    
 єдвабну сизь, не віддані ваганню.    
 Ходім. Нам є де йти — дороги неозорі,    
 ще сизуваті в прохолодній млі.    
 Нам є де йти — на хвилі, на землі —    
 шляхи — мов обрії — далекі і прозорі.    
 Шумуйте, весни — дні, ярійте, вечори,    
 поранки, шліть нам усмішки лукаві!    
 Вперед, керманичу! Хай юність догорить —    
 ми віддані життю, і нам віддасться в славі!    
 1958 
