           
 **  *   
     
 Сто років як сконала Січ.    
 Сибір. І соловецькі келії.    
 І глупа облягає ніч    
 пекельний край і крик пекельний.    
     
 Сто років мучених надій,    
 і сподівань, і вір, і крові    
 синів, що за любов тавровані,    
 сто серць, як сто палахкотінь.    
     
 Та виростають з личаків,    
 із шаровар, з курної хати    
 раби зростають до синів    
 своєї України-матері.    
     
 Ти вже не згинеш, ти двожилава,    
 земля, рабована віками,    
 і не скарать тебе душителям    
 сибірами і соловками.    
     
 Ти ще виболюєшся болем,    
 ти ще роздерта на шматки,    
 та вже, крута і непокірна,    
 ти випросталася для волі,    
     
 ти гнівом виросла. Тепер    
 не матимеш од нього спокою,    
 йому ж рости і рости, допоки    
 не упадуть тюремні двері.    
     
 І радісним буремним громом    
 спадають з неба блискавиці,    
 Тарасові провісні птиці —    
 слова шугають над Дніпром.    
     
 VI.1963    
