         
 * * *    
 Вода десь точить білий камінь,    
 кує зозуля у гаю.    
 Де б я не був, а все ж думками    
 лечу в Донеччину свою.    
       
 Лечу, неначе та лелека,    
 дивлюся радісно кругом    
 і шахту згадую далеку,    
 де працював я юнаком.    
       
 Дінця солодкі, ясні води,    
 посьолка рідного огні    
 і той садок біля заводу,    
 де ми гуляли в давні дні.    
       
 Де ми любили і зростали    
 в країні споминів моїх,    
 у дзвоні вічному металу,    
 в цехах широких заводських    
       
 Там ще густіш над гаєм дими,    
 і дні садами розцвіли.    
 Копри із зорями ясними    
 нові копальні підвели.    
       
 Нові гудки пісні заводять,    
 як знак і щастя, і надій,    
 де за Дінцем встають заводи    
 в могутній величі своїй.    
     
 Шумлять сади над берегами   
 Вмаєї юності краю.   
 Де б я не був, а все ж думками   
 лечу в Донеччину свою.   
 1951    
