         
 ОКЕАН    
       
 Я не знаю — є    
 Що ще більш таємне    
 Як це співуче слово —    
 Океан.    
 Скільки людей-героїв    
 В твої простори впивалося —    
 Скільки надій ламалося    
 Крізь туман.    
 Скільки народів твоїми водами —    
 Крізь піну невірних хвиль —    
 Змагалося з бурями й непогодами    
 Проклинало могутній    
 Штиль.    
 Скільки губів безгучно зціпилось    
 В бажанні непевних ран    
 І проклинало — й благословляло    
 В шепоті:    
 Океан.    
 І я — закоханий — я наче мрію —    
 Прагну хвилинами найгостріших стум    
 До тебе — в обрій — приходь — зогрію    
 І душа повна невиразних    
 Ран.    
 Що це мені й сьогодні вдарило —    
 За колом полярним — барабан?    
 Серце в мені клично захмарило —    
 Океан —    
 Океан!    
   
