         
 УКРАЇНСЬКА МОВА 
     
 Пам'яті Т. Г. Шевченка 
     
 Діамант дорогий на дорозі лежав,  —   
 Тим великим шляхом люд усякий минав,   
 І ніхто не пізнав діаманта того.   
 Йшли багато людей і топтали його.   
     
 Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,   
 І в пилу на шляху діамант він найшов.   
 Камінець дорогий він одразу пізнав,   
 І додому приніс, і гарненько, як знав,   
 Обробив, обточив дивний той камінець,   
 І уставив його у коштовний вінець.   
 Сталось диво тоді: камінець засіяв,   
 І промінням ясним всіх людей здивував,   
 І палючим огнем кольористе блищить,   
 І проміння його усім очі сліпить.   
     
 Так в пилу на шляху наша мова була,   
 І мислива рука її з пилу взяла.   
 Полюбила її, обробила її,   
 Положила на ню усі сили свої,   
 І в народний вінець, як в оправу, ввела,   
 І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.   
 І на злість ворогам засіяла вона,   
 Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.   
 І сіятиме вік, поки сонце стоїть,   
 І лихим ворогам буде очі сліпить.   
 Хай же ті вороги поніміють скоріш,   
 Наша ж мова сія щогодини ясніш!   
 Хай коштовним добром вона буде у нас,   
 Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,   
 Щоб, поглянувши сам на створіння своє,   
 Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»   
     
 1885   р.     
