         
 Над     колискою     
     
 Спи, дитя моє, ти життя моє!    
 Спи, дитя моє красне!    
 Поки сонечко не запалиться,    
 Поки місяць не згасне!..   
     
 А я, бідная, над колискою    
 Цілу ніч не здрімаю,    
 Про життя твоє нещасливеє    
 Тобі пісню співаю.   
     
 Спи, дитя моє, ти життя моє!    
 Тільки щастя і долі!    
 Будеш цілий вік, як той чорний віл,    
 У ярмі та неволі!   
     
 Тільки губонька залепечеться,   
 Слаба ніженька стане,    
 Слаба рученька перехреститься,—    
 Твоє горе настане!   
     
 Не підеш з дітьми, не побавишся    
 На пуховім пісочку,    
 Не прийдеш у сад, не положишся,    
 Не заснеш в холодочку!..   
     
 Не з дітьми підеш,— панську череду    
 Поженеш ти на поле!..    
 Не пісок м'який,— стерня острая    
 Босі ноги наколе!..   
     
 І від сонечка не сховаєшся    
 За відорану скибу;   
 Зав'ялить тебе в полі сонечко,    
 Як ту в'ялую рибу!..   
     
 І не раз сльоза із очей спаде    
 На запалені груди,—    
 І сльозу твою тільки бог їден    
 З неба видіти буде!   
     
 Станеш хлопцем ти, станеш парубком,    
 Тобі все їдна доля:   
 Череда пройде, найде панщина —    
 Їдна й тая ж неволя.   
     
 І що божий день осавула йде:   
 Ти вставай до роботи!..   
 Ти вставай, роби від неділеньки   
 До самої суботи...   
     
 І що божий день будеш досвіта    
 До роботи вставати;   
 Свою силоньку ні собі, ш мні,    
 А панам виробляти.   
     
 А там панові не вподобався,    
 Писарині якому,—    
 Ноги здибають , руки сплутають    
 І звезуть до прийому.   
     
 Станеш голий ти у «присутствії»,    
 Як родила тя мати...    
 І зачнуть тебе пани з дохтором,    
 Мов коня, оглядати...   
     
 І забриють лоб — і до церкви враз,    
 Там присягу прикажуть;   
 У мундир вберуть, оружжя дадуть,    
 Світ навіки зав'яжуть.   
     
 Поженуть тебе в чужу сторону,    
 І зачнуть муштрувати,    
 І приказ дадуть — мову рідную    
 На чужую зламати...   
     
