СЛОВО ПРО РІДНУ МАТІР
     
 Благословен той день і час,   
 Коли прослалась килимами   
 Земля, яку сходив Тара   
 Малими босими ногами,   
 Земля, яку скропив Тарас   
 Дрібними росами-сльозами.   
     
 Благословенна в болях ран   
 Степів широчина-бездонна,   
 Що, як зелений океан,   
 Тече круг білого Херсона,   
 Що свій дівочий гнучий стан   
 До дніпрового тулить лона.   
     
 Благословенна ти в віках,   
 Як сонце наше благовісне,   
 Як віщий білокрилий птах,   
 Печаль і радість наша, пісне,   
 Що мужність будиш у серцях,   
 Коли над краєм хмара висне.   
     
 Благословенні ви, сліди,   
 Не змиті вічності дощами,   
 Мандрівника Сковороди   
 З припорошілими саквами,   
 Що до цілющої води   
 Простує, занедбавши храми;   
     
 Благословен мечів ясних   
 Огонь, отчизни охорона,   
 Іржання коней бойових,   
 Морських походів даль солона,   
 І «Енеїди» владний сміх,   
 Полтави тихої корона,   
     
 Гаряча дума Кобзаря,   
 Що і в огні не спопеліє,   
 І молоток Каменяра,   
 І струни Лисенка живії,   
 І слави золота зоря   
 Круг Заньковецької Марії!   
     
 І труд, і піт благословен,   
 Життя рясного виногради,   
 І при дорозі зелен клен,   
 І світло мудрої лампади,   
 І майво збратаних знамен   
 Навкруг Кремлівської огради.   
     
 Благословенна синь озер,   
 І Псло, і повів рути-м'яти,   
 Народу геній, що не вмер,   
 Не вмре від жодної гармати,   
 У гроні світлому сестер   
 Благословенна наша мати.   
     
 Благословенні ви, брати,   
 Що в сяйві дружби і свободи   
 Идете до спільної мети,   
 На ясні зорі й тихі води,   
 Благословен і славен ти,   
 Російський сміливий народе!   
     
 Хто може випити Дніпро,   
 Хто властен виплескати море,   
 Хто наше злото-серебро   
 Плугами кривди переоре,   
 Хто серця чистого добро   
 Злобою чорною поборе?   
     
 Настане день, настане час —   
 І розіллється знов медами.   
 Земля, що освятив Тарас   
 Своїми муками-ділами,   
 Земля, що окрилив Тарас   
 Громовозвукими словами.   
     
 Хіба умерти можна їй,   
 В гарячій захлинутись крові,   
 Коли на справедливий бій   
 Зовуть і дерева в діброві,   
 Коли живе вона в міцній   
 Сім і великій, вольній, новій?   
     
 Хіба їй можна одцвісти,   
 Коли зоря горить рожева,         
 Коли шумлять-дзвенять світи   
 Від рику раненого лева,    
 Лисиці брешуть на щити   
 І кличе див поверху древа!   
     
 Хто золоту порве струну,   
 Коли у гуслях — дух Боянів,   
 Хто димний запах полину   
 Роздавить мороком туманів,   
 Хто чорну витеше труну   
 На красний Київ наш і Канів?   
     
 Ні! Сили на землі нема   
 І сили на землі не буде,   
 Щоб потягти нас до ярма,   
 Щоб потоптати наші груди,   
 Бо Партія біля керма         
 Стоїть, радянські, вільні люди!   
     
 Гримить Дніпро, шумить Сула,   
 Озвались голосом Карпати,   
 І клич подільського села   
 В Путивлі, сивому чувати.   
 Чи совам зборкати орла?   
 Чи правду кривді подолати?   
     
 О земле рідна! Знаєш ти   
 Свій шлях у бурі, у негоді!   
 Встає народ, гудуть мости,   
 Рокочуть ріки ясноводі!..   
 Лисиці брешуть на щити,   
 Та сонце устає — на Сході!   
     
 1941   p.     
     
     
     
