         
КОНІ
     
 Води папившися з ясного джерела,   
 Вертаються воии під поклики пастуші,   
 І хитро щуляться у перволітків уші...   
 Хвилина — і табун мов буря понесла.   
     
 А вечір глибшає. Рожево-сиза мла   
 Оповиває стен, людські голубить душі,   
 І хмарки плямами розбризканої туші   
 Стають на обрії, подібному до скла.   
     
 І от, натомлені, притихлою ходою   
 Вони вертаються. Лиш кілька стригунців   
 Не хочуть ні вівза, ні сну, ні супокою.   
 Старого пастуха бере і сміх, і гнів:   
     
 Ну, сказано — малі! Усе б то їм брикати!..   
 А легіт пестить їх, немов ласкава маги.   
     
 26 лютого 1928 p   
