          
 РАБИ     
     
 Нема в Рабів облич, лишень тіла,—   
 Страшні створіння ці безумислові.   
 Чому ж творець покинув на півслові   
 Свій труд — Рабам не вирізьбив чола?   
     
 Невже забракло генію тепла,   
 Щоб оживити очі мармурові,   
 В камінні мозки влити світла й крові,   
 Збудити мисль із темного живла?   
     
 Ні, все в них є: слізьми промиті очі,   
 Думками й потом спалені лоби —   
 Про це говорять руки їх робочі.   
     
 Я чую ваше дихання, Раби,   
 Закуті в брилах крики боротьби,   
 Як рокотання грому в надрах ночі!     
     
 1976   
     
