         
 * * *    
       
 Коли мені не допоможуть вірші,    
 То вже не допоможуть лікарі.    
 У сни свої благословенні й віщі    
 Я відійду самотньо на зорі.    
     
 Тоді прийди, кохана, кроком тіні,    
 Та серця ти за тим собі не рви,    
 Що все життя віддав я Батьківщині,    
 Тобі ж — пучок могильної трави.    
       
 Я знаю, мила, це несправедливо,    
 Та поділить інакше я не міг,    
 Бо й ця трава так само — вічне диво,    
 Як дивина найкращих днів моїх.    
   
