         
 * * *    
       
 Живу, як той гірський потік,    
 На спокій — ні хвилини.    
 Іскрюсь від кременя в бігу,    
 Туманюся від глини...    
       
 Спадаю дзвінко з темних скель    
 У плесо, повне гулу.    
 Від крові пурпурним стаю,    
 А чорним — від намулу.    
       
 Та відновляється в мені    
 Невигасна й воскресна    
 Мого кохання чистота,    
 Як та блакить небесна.    
       
 Прояснює в мені любов,    
 Як сонце неминуще,    
 Все, що в моїй душі моє    
 Джерельне і цілюще. 
