         
 * * *   
     
 Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу,   
 В снах узаконив, пізнав з поцілунку,   
 Кликну: — Прийди! — І прийдеш неминуче   
 Крикну: — Рятуй! — І воскресну в рятунку   
     
 Що в твоїм імені є чарівниче:   
 Трунок, чи хміль, чи веселкова зваба?   
 Зірка твоє освітила обличчя   
 І потемніла — світить не змогла-бо.   
     
 Як ти співала в нашій частині,   
 Очі ясніли, як сині роси,   
 Знявши пілотку і шинельчину,   
 Рідна, далека, золотокоса!   
     
 Віють вітри перехресні й зустрічні,   
 Де ми любились,— до саду й до хати.   
 Є своя радість на віки вічні   
 В тім, щоб надіятись і виглядати.   
     
