         
 АНДРІЙ МАЛИШКО   
     
 РОЗДУМ   
     
 Чи встигну я цей камінь обтесати   
 У дві руки, із молотом одним?   
 Бо поїзд мій вечірній у долині   
 Не може довго ждати, в нього свій   
     
 Маршрут і обрій. Лінія й робота.   
 Уже на камені засяли очі   
 І налились блакиттю, вже на нім   
 Уста людські жагою затремтіли   
 І ожили, як небо ожива,   
 Повинуте грозою. А з путі   
 Той поїзд кличе в дальню вечорину,   
 Не може довго ждати, в нього свій   
 Маршрут і обрій. Лінія й робота.   
     
 Різець і молот гупає в граніт,   
 Щоб викресати слово, хоч єдине,   
 І вкласти в очі, в губи кам'яні,   
 Нехай вони б вогнем заговорили   
 Моєї мови — матері життя,   
 Від колисання й до твердого ложа.   
 Ще поїзд жде. І молот мій дзвенить,   
 І оживає кремінь, мов істота.   
     
 1968   
     
   
