         
 АНДРІЙ МАЛИШКО   
     
 * * *   
 Чому, сказати, й сам не знаю,   
 Живе у серці стільки літ   
 Ота стежина в нашім краю   
 Одним одна біля воріт.   
     
 На вечоровім виднокрузі,   
 Де обрій землю обніма,   
 Нема кінця їй в темнім лузі,   
 Та й повороту теж нема.   
     
 Кудись пішла, не повертає,   
 Хоч біля серця стеле цвіт,   
 Ота стежина в нашім краю   
 Одним одна біля воріт.   
     
 Дощами мита-перемита,   
 Дощами знесена у даль,   
 Між круглих соняхів із літа   
 Мій ревний біль і ревний жаль.   
     
 1970   
   
