         
 УРИВОК   З   ПОЕМИ    
       
 Je suis un fils de cette race…   
 E. Verhaeren   
       
 Внук кремезного чумака,    
 Січовика блідий правправнук,    
 Я закохавсь в гучних віках,    
 Я волю полюбив державну.    
       
 І крізь папери, крізь перо,    
 Крізь дні буденні — богоданно    
 Рокоче запорозька кров    
 Міцних поплічників Богдана —    
       
 Тих отаманів курінних,    
 Що під гармати революцій    
 Уміли кинуть п'яний сміх    
 В скривавлене обличчя — муці.    
       
 Чия залізна голова    
 І з-під катівської сокири    
 Жбурляла в чернь такі слова,      
 Що їй мороз ішов за шкіру.    
       
 Хто в дикий вихор гопака    
 Втіляв життя назустріч степу,    
 Й чия упевнена рука    
 Зміцняла сивого Мазепу.    
       
 Коли ж в батуринськім огні    
 Держава рухнула, тоді-то    
 Вони взяли свячений ніж,    
 Залізняка майбутні діти!    
       
 Хай згинуло, хай загуло —    
 Вони лишилися, як криця!    
 І жадний примус, жадне зло    
 Їх не примусило скоритьсяі    
       
 Херсонські прерії — мов Січ,    
 А кобзарем — херсонський вітер,    
 І рідним був одразу клич:    
 — Вставайте! Кайдани порвіте!    
       
 Бо ж там тече козацький Буг    
 Й — не раз червоная — Синюха,    
 А я там весен вербний пух    
 І дух землі — з дитинства нюхав.    
       
 Як не калічила Москва,    
 Не спокушав її розгон той —    
 Та враз підвівсь, і запалав,    
 І з серця кров'ю крикнув Гонта.    
       
 ...Даремно, вороже, радій —    
 Не паралітик і не лірник    
 Народ мій — в гураган подій    
 Жбурне тобою ще, невірний!    
       
 Ще засилатимеш, на жаль,    
 До Києва послів московських —    
 І по паркету наших заль    
 Ступати лаптю буде сковзько.    
       
 5.6 1924    
   
