         
 КУЛІШ    
       
 Гарячий день втопивсь в нічній прозорій    
 млі.    
 Ти довго Шекспіра перекладав сьогодня —    
 І знав, що все це — в тьму,    
 в майбутнє цій землі.    
 В неславу й забуття...    
 А ніч — лунка безодня —    
 Дзвеніла зорями... І сторінки по одній    
 Ще мерехтять в очах. — І на нічнім теплі    
 Ти полетів у даль, туди, де вже світлів    
 Похмурий небосхил зорею передодня.    
       
 А хутір в сяєві — казкові лаштунки,    
 Мов дивний Чигирин,    
 де сплять гетьманські залі,    
 Де ти вигадуєш, бадьорий і стрункий,    
 Залізний стиль нових універсалів...    
       
 Прокинувсь. І перо виводить ядом спраги:    
    «Народе без чуття, без чести, без поваги».    
       
 25.9.25    
   
