         
 СИНИЦЯ 
 Синиця славу розпустила,    
 Що хоче море запалить,    
 Що море буцімто згорить,—    
 Така, бач, є у неї сила.    
 За вітром слава полетіла    
 По всіх усюдах і кутках,    
 По байраках і по садках,    
 Далеко — аж за синє море...    
 Усім, хто був на морі, горе!    
 Ану — до берега тікать,    
 Мерщій добро своє ховать    
 Од проклятущої Синиці.    
 Як назлетілось тії птиці,    
 Як назбиралося звірей,   
 Людей —  
 Дивитися на чудасію!..    
 А пересудливі жінки    
 Побрали ще й ложки,   
 Бо мали ту надію,    
 Як море стане закипать,    
 Щоб юшки добре посьорбать,    
 Якої й зроду не сьорбали    
 (Вони вже, бачте, позвикали    
 Скрізь по обідах куштувать).    
 От ждуть вони, стоять.    
 Усі баньки повитріщали...    
 — От-от уже почне кипіть, —    
 Хто-небудь нищечком мовляє, —    
 Ось цитьте, зараз запалає... —   
 А море все собі гуляє,    
 І не кипить, і не горить.    
 Так що ж Синиця?..    Та мовчить!    
 І запалить не запалила,    
 А тільки слави наробила    
 Та з сорому й сховалася кудись.    
 За сюю капосну дурницю   
 Полаяли Синицю  
 Та й розійшлись.   
 Яка ж в сій байці, братця, сила?    
 А та: ніколи не хвались,    
 Поки гаразд не зробиш діла.   
 1853   
   
