         
       
       
 ПОВСТАННЯ   
       
 Андрієві Заливчому    
 I     
       
 Де оспіваний задуманим поетом  
 Сивий морок звис над сонним містом, —  
 Кинуто Революційним Комітетом,    
 Наче іскру в порох терориста.    
       
 Наказ дано (коротко й суворо):    
 Вдарити й розбити ворогів.    
 Спало тихе місто і не знало — скоро    
 Звідкись грізний гримне стріл.    
       
 Над безлюдністю провулочків порожніх    
 Білий ранок опалево плакав.    
       
 Раптом — п-ббах! — і другий, третій стріл    
 тривожний,    
 Кулемет нервово зататакав...    
       
 Легко так дісталась перша перемога;    
 Ворога змішав безумно смілий напад.    
 Панцирник здобуто... Ах, не йде підмога...    
 І серця тривога стисла в чорних лапах.    
       
 Затремтів напружено мотор.    
 Мов приріс наган до пальців,    
 Ох, уже стискає міцно коло ворог,    
 Кулі чітко лучать в панцир.    
       
 ...А надвечір — все укрив туман.    
 Сніг лягав (м'яко-м'яко танув...)    
 На заціплений в руках наган,    
 На червоночорну рану.    
       
 II   
       
 Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки.    
 Наче хвиля, защемить печаль,    
 Жалобні Шопена звуки    
 Розіллє, ридаючи, рояль.    
       
 Душ блакить пекучо повна вщерть;    
 Розгорілась, ятриться любов'ю:    
 За життя розплата тільки кров'ю,    
 Тільки смертю переможеш смерть.    
       
 III   
       
 Гарячкове стукав, поспішав телеграф,    
 Знову кинув іскру комітет:    
 — Кров горить на наших прапорах,    
 Наша кров.    
       
 — Вперед!     
     
