         
ВИВАНТАЖЕННЯ ГРАНІТУ
       
 Сивий, аж замислений,    
 крихкий на пругах    
 Граніт кострубатий до пальців липне.    
 Шпурляю — і він гоготить в ногах,    
 Влягаючись тілом в земні заглибини.    
       
 Рожевий, смугастий — в променях мліє.    
 В кожнім кристалі вогні полискують —    
 І падас сонце направо й наліво    
 Верткою мигливою блискавкою.    
       
 На іскри дробиться, вщухає, тихне.    
 Полами витрем замурзані чола ми.    
 Зцупимо, зрушимо — й знову задихано,    
 Азартно напружимось торсами голими...    
       
 Вже викотивсь місяць    
 із синіми горами,    
 Великий, важкий, сивувато-опаловий.    
 Може і цю розвантажим платформу —    
 Місячним каменем землю завалимо…    
     
 Хочеться пива. Петляємо коліями.    
 Стрічним дівчатам махаєм кашкетами.    
 Струмінь з-під крана морозно поколює,    
 Зорі од спини летять рикошетом.    
       
   
