         
 КРИЛА 
     
 (Новорічна казка)   
     
 Через ліс-переліс,   
 через море навкіс   
 Новий рік для людей подарунки ніс:   
 Кому   —   шапку смушеву,   
 кому   —   люльку дешеву,   
 Кому   —   модерні кастети,   
 кому   —   фотонні ракети,   
 Кому   —   солі до бараболі,   
 кому   —   три снопи вітру в полі,   
 Кому   —   пушок на рило,   
 а дядькові Кирилові   —   крила.   
     
 Був день як день, і раптом   —   непорядок,   
 Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.   
 Пробивши вату, заряхтіли радо,   
 На сонці закипіли сині крила.   
 Голодні небом, випростались туго,   
 Ковтали з неба синє мерехтіння,   
 А в дядька в серпі   —   туга,   
 А в дядька в серці   —   тіні.   
 (Кому   —   долю багряну,   
 кому   —   сонце з туману,   
 Кому   —   перса дівочі,   
 кому   —   смерть серед ночі,   
 Щоб тебе доля побила,   
 а Кирилові, прости Господи,  —   
 крила).   
     
 Жінка голосила: «Люди як люди.   
 їм доля маслом губи змастила.   
 Кому   —   валянки,   
 кому   —   мед од простуди,   
 Кому   —   жом у господу,   
 а цьому гаспиду,   
 прости Господи,  —   крила?!»   
     
 Так Кирило до тями брів,   
 І, щоб мати якусь свободу,   
 Сокиру бруском задобрив,   
 І крила обтяв об колоду.   
 Та коли захлинались сичі,   
 Насміхалися зорі з Кирила,   
 І, пробивши сорочку вночі,   
 Знов кипіли пружинисті крила.   
 Так Кирило з сокирою жив,   
 На крилах навіть розжився   —   
 Крилами хату вшив,   
 Крилами обгородився.   
 А ті крила розкрали поети,   
 Щоб їх муза була небезкрила,   
 На ті крила молились естети,   
 І снилося небо порубаним крилам.   
 (Кому   —   нові ворота,   
 кому   —   ширшого рота,   
 Кому   —   сонце в кишеню,   
 кому   —   дулю дешеву,   
 Щоб тебе доля побила,   
 а Кирилові   —   не пощастить же   
 отак чоловікові!   —   крила.)   
