         
 ДВІ СЕСТРИ   
       
 Дві сестри, тоненькі і сухенькі,    
 Осінь ловлять в пелени над ставом.    
 З господарства лине чистий дзенькіт,    
 У воді поплюскує небавом.    
 Віспа порябила лиця жовті,    
 Доброти у серці не роз'їла.    
 Полум'яне листя сипле жовтень,    
 Тужавіє нива задубіла.    
 Гуси білі, вилизані, тлусті    
 Ґелґотять, бо скоро будуть вбиті,    
 І калина у червоній хустці    
 Кров'ю сходить по степлілім літі.    
 Дві сестри старенькі на пташарні    
 Лускають насіння гарбузове,    
 І дрижать їх руки незугарні,    
 Чорні, закоцюрблені, дубові.    
 Кури, гуси — все життя у пір'ї.    
 Є город маленький коло хати.    
 Чорнобривці спіють на подвір'ї.    
 Є коза, щоб молоко давати.    
 А вітри двадцятого століття    
 Моє серце трудне підіймають.    
 І сидять старенькі край заміті    
 У вогні осіннього розмаю,    
 Вмерло їхнє «бути чи не бути»,    
 А повз них летять у світ дороги.    
 Стань!    
 Подумай!    
 Скільки доль забутих    
 Навіть не спиналося на ноги.    
 Непомічена прийшла людина.    
 Непоміченою тихо вмерла.    
 Стань! Тяжка провина безневинна    
 Крила над тобою розпростерла.    
       
     
