         
 БАЛАДА ПРО САР'ЯНІВ ТА ВАН-ГОГІВ    
       
 Хата у серці світитися мусить,    
 Погідною бути при всякій погоді.    
 Стоять Парфенони солом'яно-русі,    
 Синькою вмиті, джерельноводі.    
       
 Мами мої чисті в мелодіях кропу,    
 В мелодіях гички зеленоросої,    
 Призьба тече у вогненну шопу    
 З-під вашого пензля з сипучого проса.    
       
 В проваллях чекає розсипчаста глина    
 Рук ваших чорних, звітрілих, гречаних.    
 І мліє палітра на згорблених спинах,    
 Розведена потом в мішках десятчаних.    
       
 Поорані віком смагляві лиця:    
 Горпини і Теклі, Тетяни і Ганни —    
 Сар'яни в хустках,    
 Ван-Гоги в спідницях,    
 Кричевські з порепаними ногами.    
       
 Сніпки золотисті загачують греблю,    
 Бо хата блакитна текла б в небеса...    
 Мамо! Я ваші думи тереблю,    
 І крапка в баладі моїй — сльоза.    
       
   
