         
 ХЛІБ І СЛОВО 
     
 У стінах храмів і колиб сіяв нам святково,  
 як сонце, випечений хліб    
 і виплекане слово. 
     
 І люблять люди з давнини,    
 як сонце незагасне  [1]  ,    
 і свій духмяний хліб ясний,    
 і рідне слово красне.   
     
 Бо як запахне людям хліб,    
 їм тихо дзвонить колос,    
 і золотом сіяє сніп    
 під жайворона голос.   
     
 І, мабуть, тому кожну мить    
 бешкетнику-харцизі  [2]       
 їх слово батьківське звучить,    
 як заповідь у книзі,   
     
 цей сплав чудесний, золотий    
 з ядристих зерен літер:   
 «Не кидай хліба, він  —  святий,    
 не кидай слів на вітер!»     
     
     
  
   [1]       Незагасне   —   те, що не можна загасити.     
   [2]     Харциз — розбійник, грабіжник.    
